ДУША ІВАНА ЗЯЗЮНА, ВИПЛЕКАНА В ЛЮБОВІ ТА ЖИТТЄТВОРЧОСТІ

Abstract

Іван Андрійович був надзвичайною Людиною: де б Він не був, чи коли зустрічався з людьми, або виступав перед різними аудиторіями – завжди все це дійство супроводжувалося якоюсь «живинкою-родзинкою», створювалася
особлива атмосфера – в ній хотілося БУТИ! Тож мені самій було важливо, і як педагогу корисно й цікаво дізнатися про те, як зростав малий Іванко, хто з рідних був для нього впливовим вихователем, перефразуючи В.О. Сухом-
линського: «хто вів Його з дитинства за руку і з Ким (і чому) Він йшов»... Розказати про це, як і про його молоді роки взагалі, про людські вибори, що вдавалося, а що ні, як реагував, чи сам все вирішував, чи хтось допомагав опанувати важкі ситуації та ін., ми й попросили професора Лавріненка О.А., рідного племінника І.А. Зязюна, з яким він мешкав останні роки свого життя. Як на мене, йому це вдалося, бо з його розповіді постає опочуттєвлений, якби сказав сам Іван Андрійович, образ знаного, знайомого нам та одночасно і незнайомого, але такий, за яким люди самі взмозі зробити висновки, якою Людиною він був, та захотіли б ще й на власні очі побачити, почути, відчути ту атмосферу садиби-музею, в якій зростав, жив і творив наш український Учитель – Іван Андрійович Зязюн! Ми запрошуємо вас, шановні читачі журналу, знайти час і можливість відвідати Музей разом з вчителями Ваших закладів! Переконана: коли ознайомитеся зі статтею Олександра Лавриненка, першого екскурсовода Музею, то й самі заохотитеся його відвідати.
Ольга ВИГОВСЬКА